Вірна Рут

Давним-давно в землі Ізраїля не стало їжі, і Ноомі з родиною переселилася до країни Моав. Там помер її чоловік. Два її сини одружилися з жінками з Моаву — Орпою і Рут. А потім, на жаль, померли й обидва сини. І залишилася Ноомі сама з Орпою та Рут.

Ноомі почула, що Бог знову дав її народові хліб, і вирушила додому, до Вифлеєма. Вона сказала Орпі й Рут: «Повертайтеся до домівок своїх матерів». Вони заплакали. Орпа поцілувала її і повернулася. А Рут міцно трималася за неї.

Рут сказала: «Куди підеш ти — піду і я. Де житимеш ти — житиму і я. Твій народ буде моїм народом, і твій Бог — моїм Богом». Тож вони вдвох прийшли до Вифлеєма — саме коли починалися жнива ячменю.

Рут пішла на поле збирати залишені колоски, щоб їм із Ноомі було що їсти. Поле належало доброму чоловікові на ім'я Боаз. Він був ласкавий до Рут. «Залишайся на моєму полі, — сказав він. — Пий мою воду і їж хліб з моїми женцями». Він чув, як Рут дбала про Ноомі. Він навіть звелів женцям навмисне кидати зайві колоски — саме для неї.

Боаз був родичем Ноомі, а в Ізраїлі близький родич міг подбати про вдів, таких як Ноомі та Рут. Рут попросила Боаза стати таким помічником, і Боаз з радістю погодився. Він одружився з Рут.

Бог дав Рут і Боазові синочка на ім'я Овед. Ноомі тримала його на руках, а сусідки казали: «Благословенний Господь!» Коли Овед виріс, він став дідусем царя Давида.