Давид і Голіаф

Військо Ізраїля стояло на одному пагорбі, а військо филистимлян — на другому, і між ними була долина. Щоранку і щовечора виходив велетень-воїн на ім'я Голіаф, у важких мідних обладунках і з величезним списом. «Виберіть чоловіка, хай вийде битися зі мною!» — кричав він. Сорок днів він так кричав, і цар Саул та весь Ізраїль дуже боялися.

Давид був хлопчиком-пастухом, наймолодшим із восьми братів. Його батько Єссей послав його до табору з хлібом і сиром для братів. Поки Давид був там, він почув, як кричить Голіаф. Давид сказав: «Хто цей филистимлянин, щоб зневажати військо живого Бога?»

«Я піду і буду з ним битися», — сказав Давид цареві Саулу. Саул відповів: «Ти не зможеш. Ти ж іще хлопчик». Але Давид сказав: «Я пасу овець свого батька. Коли лев і ведмідь хапали ягня, Господь рятував мене від них. Господь урятує мене і від цього филистимлянина». Тоді Саул сказав: «Іди, і нехай Господь буде з тобою».

Саул одягнув Давида у свої обладунки, але Давид до них не звик і зняв їх. Він узяв свою палицю, свою пращу і п'ять гладеньких камінців із потоку.

Голіаф глузував з Давида. Але Давид сказав: «Ти йдеш на мене з мечем і списом. А я йду на тебе в ім'я Господа. Це Господня битва!»

Давид побіг назустріч велетневі й метнув камінь із пращі. Камінь влучив Голіафові в чоло — і той упав мертвий. Коли филистимляни побачили, що їхній силач мертвий, вони кинулися тікати, а мужі Ізраїля закричали й погналися за ними.